Трудова кабала у формі спортивного контракту

14.02.2017

Світовий процес глобалізації економічних відносин не оминув виникнення досить молодого інституту – спортивного бізнесу. Такий вид бізнесу охоплює організацію та проведення масових заходів, де сам процес змагань у формі видовища набуває форму привабливого товару, що користується колосальним попитом зі сторони мас-медіа, реклами, а також цілої низки супутніх послуг, які успішно продаються фанатам того чи іншого спорту. Утворюється велика розважальна бізнес-індустрія. Крім того, прибуток може утворюватися і з ряду супутніх послуг: виготовлення і продаж товарів з клубною символікою, створення різного роду інвентарю,  надання платних послуг у сфері масової фізичної культури, надання в оренду спортивного обладнання, нерухомості, виготовлення сувенірної продукції, платне надання спортивних послуг.

Шоу такого бізнесу створюють спортсмени-професіонали. Справді не знайдеться жодного бізнесмена, який би не прагнув заробити на трудових мозолях спортсменів-професіоналів. Звісно, зрозумілим є факт, що досягнення найвищих результатів неможливе без фінансових витрат на підготовку. Таким чином, спортсменам вигідно співпрацювати зі спортивними клубами, що нададуть їм фінансову захищеність та матеріальну можливість розвивати та удосконалювати свої спортивні досягнення. Вступаючи у взаємовідносини бізнесу зі спортсменом, необхідно все частіше врегульовувати їхні домовленості на законодавчому рівні, причому письмово їх закріплювати. Таким чином, слушним є врегулювання домовленостей між спортсменом і представниками бізнесу у формі відповідної письмової угоди.

В українському спортивному бізнесі відповідна угода була адаптована під вимоги трудового законодавства. Це пов’язано насамперед з тим, що спортивні клуби зацікавлені в трудовому наймі найперспективніших і найталановитіших спортсменів-професіоналів для досягнення найвищих результатів у змаганнях, які дають прибуток. У зв’язку з цим все частіше власники спортивних клубів почали їх реєструвати на законодавчому рівні шляхом обрання організаційно-правової форми юридичної особи, що має на меті отримання прибутку (ТОВ). Юридична особа у формі ТОВ дає змогу ефективніше врегулювати трудові відносини найманих працівників, а саме спортсменів-професіоналів. У юридичній практиці угоду щодо трудових взаємовідносин між спортивним клубом та спортсменом називають спортивним контрактом.

Загалом тенденція укладення контрактів зі спортсменами спричинена намаганням власників професійних команд та їхніх менеджерів закріпити спортсменів на певний час за тим або іншим клубом та обмежити зростання їхньої заробітної плати, що пов’язано з конкурентною боротьбою команд за кращих професіоналів. Укладення контрактів із спортсменами незабаром перетворилося на базовий елемент професійного спорту України.

Від самого початку існування незалежної України відносини укладення спортивних контрактів були засновані на принципі саморегулювання, тобто спортивні клуби та спортсмени виступали рівноправними учасниками цих відносин, які самостійно визначали взаємні права та обов’язки на підставі письмової домовленості.

Слід зазначити, що поняття і принципи спортивного контракту завжди були спрямовані на дотримання вимог Кодексу законів про працю України. Відповідно до ч. 3 ст. 21 КЗпП, контракт – це особлива форма трудового договору, в якому строк його дії, права, обов'язки і відповідальність сторін (у тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення і організації праці працівника, умови розірвання договору, у тому числі дострокового, можуть встановлюватися угодою сторін.

Контракт у трудовому праві за юридичною природою – це угода про працю; від звичайного трудового договору відрізняється тим, що: 1) завжди укладається у письмовій формі; 2) у ньому можуть установлюватися додаткові (крім тих, які зазначені в трудовому законодавстві) підстави щодо його розірвання;  3) зазвичай має строковий характер; 4) при його розірванні (відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 19 березня 1994 року №170 «Про впорядкування застосування контрактної форми трудового договору») можливе й відшкодування моральної шкоди, багато спортсменів взагалі не знають про можливість отримання високих виплат з відшкодування моральної шкоди; 5) сфера його застосування визначається законами України, оскільки спортсмен стає професіоналом лише тоді, коли він укладає професійний контракт, тобто коли спорт стає професією (ч. 3 ст. 38 ЗУ «Про фізичну культуру і спорт»).

Особливість контракту полягає в його спеціальному цільовому призначенні як регулятора трудових відносин на ринку праці й робочої сили. Контракт, як особлива форма трудового договору, регулює не лише трудові, а й тісно пов’язані з ними інші суспільні відносини – соціально-побутові та економічні. Таким чином, порівняно з традиційним трудовим договором контракт охоплює ширше коло правовідносин.

Однак слід зазначити, що спортивний контракт не є класичною формою трудового договору, а точніше сказати, – це угода цивільно-правового регулювання відносин у спорті із субсидіарним застосуванням трудового законодавства. Про це свідчить ряд моментів, так спортивний контракт повинен набувати чинності з моменту його підписання сторонами і може бути змінений тільки з їхньої згоди. Це, безперечно, свідчить про його цивільно-правову природу, оскільки трудовий договір набуває чинності з моменту видання наказу чи розпорядження власника або уповноваженого ним органу про зарахування працівника на роботу або тоді, коли наказ чи розпорядження не були видані, але працівника фактично було допущено до роботи (ст. 24 КЗпП України). Натомість, відповідно до ст. 638 ЦК України, цивільно-правовий договір вважається укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору, тобто з моменту підписання. Крім того, трудове законодавство передбачає декілька підстав для зміни умов трудового договору і далеко не всі з них передбачають згоду працівника. Тим часом цивільне законодавство дійсно дозволяє змінювати умови договору тільки за згодою всіх сторін такого договору. Такий підхід слугує інтересам як спортивного клубу, так і самого спортсмена, який має більше можливостей для вибору найбільш прийнятної для нього команди. Однак працюючи з великою кількістю спортивних контрактів і здійснюючи експертно-правову оцінку, можна зробити висновок, що не всі умови контракту несуть рівноправність і взаємну згоду сторін. Досить часто такі моменти стосуються правил внутрішнього трудового розпорядку, їх взагалі не прописують у контракті, а обмежуються таким формулюванням: «Спортсмену встановлюється ненормований робочий день. Час і закінчення робочого дня, тренувань, зборів, а також вихідні дні встановлюються і надаються спортсмену розпорядженням головного тренера клубу, або президентом клубу». Тобто йде відсилочна і безальтернативна норма на розпорядження керівника, цим самим зазначаючи, що час роботи та відпочинку встановлюватиметься найманому працівнику (спортсмену) фактично без його думки та згоди.

На мою думку, без чіткого закріплення трудової дисципліни, годин роботи та відпочинку під час досягнення згоди з усіх істотних умов в момент укладання спортивного контракту, є порушенням трудового законодавства. Ще одним з найпопулярніших пунктів, яким порушується право працівника, є вільний вибір медичної допомоги. Так «у випадку травм і хвороби, спортсмен обов’язково повинен звертатись виключно до медичної служби Клубу, надзвичайно ретельно повинен дотримуватись вказівок цієї служби».  Ст. 38 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров'я» дає право на вибір лікаря і закладу охорони здоров'я, тож кожний пацієнт, який досяг чотирнадцяти років і який звернувся за наданням йому медичної допомоги, має право на вільний вибір лікаря, якщо останній може запропонувати свої послуги, та вибір методів лікування відповідно до його рекомендацій. Тому недоречно прописувати пункти у контракті, що прямо порушують законодавство.

Окрему увагу заслуговують фінансові взаємовідносини спортсмена та власника клубу. Як правило, чіткість і ясність в контракті стосується лише формулювання однієї частини заробітної плати спортсмена, а саме посадового окладу, який є досить невисоким в порівнянні з реальною грошовою винагородою спортсмена. Решту фінансових моментів, таких як стимулювання, премії, доплати тощо, власник клубу прописує розмито і в основному виносить їх розуміння у додатковий окремий документ. Даний документ він може змінювати впродовж сезону в односторонньому порядку. Беззаперечно така обставина слугує для спортсмена ризиком фінансової незахищеності. Наприклад, «в залежності від індивідуальних результатів роботи спортсмена та його вкладу у виступ команди, Клуб може прийняти рішення про додаткове грошове чи інше стимулювання». Такий порядок речей є перш за все оціночним і не дає жодних розумінь рівності передбачених чинним трудовим законодавством.

Окремим фактом слугує ще один момент, це процес припинення трудових правовідносин у спорті. Розірвання контракту здійснюється на підставах, встановлених чинним законодавством, а також передбаченою домовленістю сторін у контракті. При цьому, якщо розірвання контракту здійснюється на підставах, що передбачені в контракті, але не встановлені у законодавстві, звільнення повинно бути здійснено чомусь у відповідності до трудового законодавства.

Слід зазначити, що спортивні клуби зловживаючи своїм право досить часто прописують пункти щодо припинення трудових відносин у спортивних контрактах, які явно є розмитими та дають можливість розірвати контракт зі спортсменом коли їм заманеться. Так пункт «контракт може бути достроково розірваний клубом в односторонньому порядку у випадку здійснення спортсменом правопорушення». Що мається увазі? Невже якщо спортсмен припаркується на своєму авто у забороненому місці, отримає адміністративний штраф, і все – Клуб може з ним розривати контракт. Або, наприклад, «розірвання контракту у зв’язку з відмовою спортсмена від продовження роботи у зв’язку зі зміною суттєвих умов праці». Дивним є таке формулювання взагалі, якщо умови праці можуть встановлюватись за розсудом і розпорядженням керівника клубу. У даному випадку спортсмен може опинитись дуже швидко на вулиці і без контракту. Також цікавим є формулювання, що останнім часом вживають багато клубів у своїх контрактах, «контракт може бути розірваний в односторонньому порядку у разі невиконання або неналежного виконання спортсменом зобов’язань обумовлених контрактом». Тобто, якщо спортсмен перестав бути перспективним, досяг певного професійного рівня і не показує олімпійських наддосягнень, тоді контракт з ним теж може бути розірваний і клуб може під цим «соусом» вимагати фінансових компенсацій від нього.

Однак, на мою думку, є і позитивні моменти, які втілюються в спортивних контрактах сьогодення, а саме передбачають обов’язкове вирішення спортивних спорів в Спортивному арбітражному суді (англ. Court of Arbitration for Sport, CAS) або Арбітражному суді в Лозанні. Але наскільки ця арбітражна обмовка в трудовому контракті допустима, досить спірне питання, і чи можна заборонити розгляд трудового спору за контрактом у суді загальної юрисдикції, як це роблять багато клубів. На мою думку, заборона звертатись спортсмену в суд загальної юрисдикції є незаконною. Разом з тим, отримавши рішення суду CAS, спортсмен фактично не виконає його в Україні, бо відсутня процедура.

 Крім того, слід зазначити, що в Україні до теперішнього часу не створено спортивного арбітражу, призначеного для вирішення всіх або деяких спортивних спорів. Але варто зазначити, що необхідність створення та імплементації спортивного арбітражу на сьогодні є вкрай актуальною проблемою. Відтак за останні три роки в Україні численність спорів між власниками спортивних Клубів та професійних спортсменів  значно зросла. Найпопулярніші непорозуміння стосуються: трудових відносин, дисциплінарних проваджень та питань допінгу. Лише футбол і баскетбол в Україні мають свої власні системи вирішення всіх видів спорів із сформованою правовою практикою і незалежною процедурою апеляції. Крім того, можливість вирішення спору в арбітражі трудового спору. прямо виключена українським законодавством. Однак завдяки тому, що в кожній спортивній асоціації, членом якої є той чи інший професійний клуб, головною умовою є дотримання виконання рішень CAS, тому і є доречним застосування арбітражної обмовки.

Підсумовуючи викладене, слід зазначити, що спортивне право, а саме врегулювання на законодавчому рівні порядку укладання спортивних контрактів є вкрай важливим у сучасних правових реаліях. Більшість спортсменів сплачують великі податкові зобов’язання від своєї діяльності, а тому доречно, щоб зі сторони держави теж був крок назустріч і вона провела ефективну спортивно-правову реформу щодо надання належного правового захисту для спортсменів-професіоналів. Однак, станом на сьогодні спортсмени лише за допомогою спортивних юристів, які незаангажовані інтересами клубу, можуть досягти максимальної захищеності шляхом укладання чіткого і прозорого контракту. Слід пам’ятати, що при зацікавленості спортивного клубу в отриманні найефективнішого спортсмена, у останнього існує перевага в перемовинах щодо включення того чи іншого пункту в спортивний контракт.

Старший партнер, адвокат

Віталій Бахуринський

Понравилась статья?
Обязательно поделись: